Дорогі браття і сестри у Христі, в уривку Євангелії від Матея (Мт. 9, 1) ми читаємо історію про зцілення розслабленого і відпущення його гріхів. Це продовження історії про подорож Ісуса із його учнями по Галилейському морю до Гадаринського краю, де Він звільнив двох чоловіків від опанування злим духом. Як пригадуємо, жителі того краю попросили, щоб Ісус відійшов з їхніх околиць.
Спаситель смиренно повертається до Капернауму і, як виявилось, на Ісуса вже там чекали, але кожен чекав з різної причини.
Були ті, хто ведений вірою прийшов, щоб просити за свого товариша, який був розслаблений. З часом виявились і ті, хто чекав нагоди, щоб проаналізувати дії Ісуса, а потім покритикувати і осудити. Так є: хто більше знає, той більше може зробити висновків. Але до чого ці висновки ведуть людину?
А чудо сталось не через висновки когось про когось, а по причині віри!
Ось так через діяння Бога викрилось те, що було у серцях людей.
Деяким книжникам Ісус “знаючи їхні думки, каже: “Чого лукаве думаєте в серцях ваших?” (більше…)
Дорогі браття і сестри у Христі, історія про вигнання духів із біснуватих правдоподібно починається від того часу, коли Ісус сідає у човен і вирішує переплисти на інший бік. (Мт 8 23-27). (більше…)
Ми слухаємо, читаємо цю історію і дивуємось від багатьох речей. Все ніби просто: є чоловік, який просить за зцілення іншої людини, є Ісус, який може це зробити і готовий піти й допомогти.
Але у цьому всьому ми зауважуємо незвичайні події.
Сотник просить не за родича чи рівного собі, а за слугу. Він визнає навіть свою недостойність перед тим, кого завоював. Він вірить і довіряє, що Ісус це може не тільки зробити, але і зробить це, щоб не порушити приписи.
Хіба це не дивно?
Під час окупації Римською імперією ізраїльського народу у кожному містечку були солдати Риму і саме вони пригадували про те, хто тут господар, а хто раб. Але і серед тих окупантів були ті, хто залишився людяним і не боявся показати себе людиною перед іншими. Бо врешті, яка би не була загальна політична чи економічна ситуація від кожного з нас залежить якими ми будемо і яке рішення ми приймемо: людяне чи нелюдяне? (більше…)
дорогі браття і сестри у Христі, в довгій історії про чоловіка народженим сліпим, ми бачимо шлях віри людина, яка зазнавала травм від самого народження. Завершується цей уривок розмовою про віру:
35. Довідався Ісус, що вони геть його прогнали, і, зустрівши його, сказав до нього:”Віруєш у Сина чоловічого?” 36. Той відповів: ” Хто він, Господи, щоб я увірував у нього?” 37. Сказав йому Ісус:” І бачив єси його, і той, хто говорить а тобою – це він. “38. Тоді той сказав: “Вірую, Господи!”
Це визнання віри було зрілим визнанням вільної людини.
Але перед тим було мабуть багато запитань: чому, хто винен і т.д. Всі ці пошуки причини не дали правдивої відповіді і лише довели до стану жебрацтва.
Від самого малечку цей чоловік був позбавлений можливості бачити свої батьків, бачити красу свого дому, бачити цей світ. Він мабуть чув постійні зітхання і співчуття. Люди звикли до такого становища і надії щось краще не було.
Символізм зцілення через помазанням болотом очей та умивання у Силоамській воді (Посланий) показує, як очищуючись з бруду, людина просвічується. А з бруду потрібно було ще очиститись …. (більше…)
Через смерть до погребення, від погребення до воскресіння!
Христос воскрес! – ми проголошуємо цю істину, марна наша була би проповідь, якщо би Христос не воскрес! Все за вершилсоь, як звичайно у продовж довгих століть людства. Прожила людина і немає людини. Все проминає. Але в Бога були інші плани для людини: Він задумав її відблиском Своєї слави, тому людина, як і слава Божа, мали бути вічними!
Коли людина вибрала гріх і з ним смерть, Бог посилає Свого Сина, щоб Він своєю смертю, погребенням поборов смерть через воскресіння. Тому Божий задум у Сині має продовження.
Читання уривку Євангелії від Марка 15, 43 – 16, 8. нам пригадує про погребення Ісуса Йосифом з Ариматеї і про жінок, які прийшли віддати честь тілу розп’ятого на хресті. Прочитати все »
Дорогі браття і сестри у Христі, вже минув тиждень, як ми розпочали торжество Воскресіння, і в той знаменний день ми слухали читання початку Євангелії від Івана, починаючи із слів : ” На початку було Слово … “Ми згадували, що це “слово було в Бога” і це “слово було Бог” – це “Слово сталось тілом і замешкало між нами” і “ми бачили славу Його”! А сьогодні у наступну неділю ми є на завершенні цієї книги.
“Багато ще й інших чудес сотворив Ісус на очу своїх учнів, що їх не записано в цій книзі. А ці записано, щоб ви увірували, що Ісус – Христос, Син Божий, та увірувавши, щоб мали життя в його ім’я.”
Ці слова початку і кінця нам відкривають важливість Пасхального життя в Ісусі: через смерть і погребення до воскресіння! – увірувавши, щоб мали життя в його ім’я!
Ісус відкрив своїм життям, що не треба зупинятись на смерті і закритості на погребення, а потрібно жити надією, відкритістю на воскресіння.
Ісус спішить до апостолів, які замкнулись у хаті, немов у гробі. Були замкнені і пригнічені, були у страсі і почутті вини. Вони залишили того, кому обіцяли вірність. Чи не було часом у них і взаємне дорікання? Закритий простір тільки нагадував про смерть і про знищення. (більше…)