Морозиво і обійми
Одного для зустрілись дві сімʼї, щоб разом посмакувати морозиво. Ось кожен вибрав свою улюблену композицію смаків і ласував за столом. Дорослі і діти сиділи окремо.
“Сьогодні надзвичайний день!” – вигукнув один хлопчина в емоціях. “Чому?” – буркнув інший. “Як, чому? Бо сьогодні ми смакуємо морозиво!” – здивовано відповів. “Аааа, але я щодня їм морозиво… ” – холодно завершив хлопчина. Прочитати все »
Де твоє «золотко»?
Сім’я нарешті наважилася на зустріч із священиком. Вони були молодими батьками. У них була маленька донечка. Останні події життя їх добряче сколихнули, тому їхню напругу в середині сімʼї уже не можна було приховати. Все йшло до чогось поганого…
Спочатку думали, що впораються самі, але все зайшло в глухий кут. І тепер з’явилася надія довіритись тому, хто вже в їхньому житті не раз показував дорогу до світла. Вони приїхали до отця, а радше — друга. Він уже давно був відомий своєю мудрістю та добрим серцем. Приїхали з надією отримати пораду щодо дуже важливого рішення, яке мало змінити їхнє життя.
Зустріч відбулася на подвір’ї храму, де під тінню церковних стін стояла лавка. Там усі й присіли. От лише їхня п’ятирічна донечка спочатку сиділа тихо, малюючи щось паличкою на піску, але коли розмова між дорослими стала більш серйозною, з якимись дивними словами, дівчинка тихенько відійшла, щоб роздивитися квіти на церковній клумбі.
Раптом жінка, перервавши бесіду, помітила, що донечки немає. Її голос затремтів, а серце шалено забилося. “Де наше золотко?” — вигукнула вона, і в її очах з’явився переляк. Чоловік, який до цього був повністю занурений у розмову, різко спохопився і почав крутити головою навсібіч. Їхні обличчя вмить поблідли, а всі думки й переживання про важливе рішення втратили значення. Прочитати все »
Le Porte Sante: per tutti o solo per chi cerca davvero?
Sta volgendo al termine l’Anno Giubilare, tanto atteso. È tempo di fermarsi e riflettere: quale segno ha lasciato dentro di me? Come ha inciso sulla mia vita spirituale e su quella della nostra comunità ecclesiale?
Le esperienze sono diverse: c’è chi ha trovato conforto nel perdono, chi ha riscoperto la fede, chi ha percepito la vicinanza di Dio. Ma c’è anche chi torna a casa con un senso di vuoto, anche deluso, con la sensazione come se nulla fosse realmente accaduto. E allora nasce spontanea la domanda: l’Anno Santo è davvero per tutti? Le Porte Sante sono davvero aperte a ciascuno?
Cristo dice: «Venite a me, voi tutti che siete stanchi e oppressi» (Mt 11,28). Ma queste parole sembra che parlano solo a chi sente il peso della vita, a chi è affaticato nel cuore. Gesù non si rivolge genericamente a “tutti”, ma a chi è assetato, smarrito, peccatore. Come disse altrove: «Non sono venuto a chiamare i giusti, ma i peccatori» (Lc 5,32). Le sue parole sono per chi ha ancora “fame e sete” di senso, di misericordia, di vita. Прочитати все »
Віра, яка відкриває очі, любов, яка звільняє від німоти, приклад Ісуса, який кріпить у надії далі продовжувати місію
ВСТУПНІ РОЗДУМИ:
Дорогі браття і сестри у Христі, у Євангелії від Матея (Мт. 9, 27-35) ми читаємо історію, а радше три історії. Вони немов три різні, але водночас всі обʼєднані, бо кожна з них розповідає про Ісуса i про його місію.
У першій історії ми чули про зцілення сліпих, про повернення їм зору. У другій про повернення мови німому, а у третій історії Ісус зазнав чергової критики від фарисеїв, але попри все продовжував своє послаництво.
Всі ці історії насправді – це одна єдина історія про Ісуса і про Його зустріч із людиною, яка страждає недугами, але вірою може повернути втрачене, людиною, яка страждає душевним болем, але завдяки співчутті та допомозі інших може повернути свободу. Із людиною, яка через нерозуміння і можливо гордовиту впертість може не прийняти і навіть зупинити дію Божої ласки. Прочитати все »
На парафії є “Незамінні” чи “Важливі”?
Посередині невеличкого села стояв старий храм. Гарний, хоч простими з білими стінами, але із золотим куполом. Кажуть, що та позолота ще з тих давніх часів. Всі у селі дорожили цим храмом, берегли його. Майже кожен вважав за честь хоч маленьке добре діло зробити для Божого дому. Але були й такі, що вважали себе… ну, не просто важливим, не просто кращими від всіх, а незамінними. Саме вони були постійними прихожанами і саме вони бездоганно виконували свої обовʼязки. Все село у належний спосіб їх поважало!
Паламар Петро з гордістю тримав ключі від церкви, а краще сказати “від усіх дверей” парафії. Сам священик у нього просить, щоб той відкрив йому храм. Він першим заходив і останнім виходив. Він не раз казав: “Якщо я хоч раз не прийду — хто вам відкриє? Хто у дзвони подзвонить? Хто світло ввімкне? Буде служба без мене?” Всі лишень погоджувались, бо дійсно: “Хто візьме на себе таку відповдальність?” Прочитати все »
Дорога життя в надії продовжується через прощення
Дорогі браття і сестри у Христі, читаючи уривки з Євангелія від Матея, ми немов продовжуємо подорожувати з Ісусом та апостолами. Після подорожі до Герасинських околиць, де жили погани, і після прохання залишити їхній край, Ісус повертається до міста Капернауму (Мт. 9, 1–8). Прочитати все »