Зустрів самарянку, яка потім стала місіонеркою, або про те, чому нездатні свідчити живого Бога
Христос воскрес!
дорогі браття і сестри, вже більше 20 днів ми звіщаємо радість про Христове воскресіння, у якому ми пригадуємо про надію на вічне життя. Це не було просто колись і так продовжується по-сьогодні. Люди по-різному сприймають звістку про живого Бога. Хтось радісно підтверджує, хтось задля етикету відповідає за звичаєм, хтось дивується, бо свято немов вже пройшло і треба переходити до звичного і нейтрального “добрий день”. Кожен реагує відносно того, як вірить і в якому стані він перебуває у той час. Тому кожного разу звістка про живого Бога може визначити нашу віру, яку ми маємо на даний час.
Історія про жінку мироносицю може пояснити нам, чому ми інколи стаємо нездатні свідчити про живого Бога серед нас.
Життя людини – це постійні переміни
В історії, яку ми сьогодні чули про зустріч Ісуса із жінкою із Самарії при криниці Якова(Йо.4, 5-42.), ми можемо спостерегти як змінювалась поведінка жінки. Вона зробила великий шлях переміни від особи упередженої, яка тримала на відстані всіх, і закритої у своїх трудностях до особи, яка стала відкритою і місійною. Прочитати все »
Господь тебе питає: “Чи ти бажаєш …. ?” Яке свідчення ти даєш іншим?
Христос Воскрес! Дорогі браття і сестри ми продовжуємо звіщати Христове воскресіння і свідчити надію на життя вічне, яке нам дарує Господь. Це Торжество і це свідчення дало початок місійній діяльності апостолів, яку тепер ми успадкували. Тепер ми нагадуємо цьому світу про те, що Бог нам приготував на небесах вічні оселі. Ми віруючи у Сина Божого, який зійшов з небес воплотився, жив серед нас, вмер за нас і воскрес задля нас і нашого спасіння, ми стаємо спадкоємцями Царства Божого. Ось тому, кожного разу в Божественній Літургії ми проголошуємо між нами “Благословенне Царство Отця і Сина, і Святого Духа”.
Проголошуємо і творимо
Не вистачає лише сказати, але слово має воплотитися, статися видимим. І так , як кожен з нас залучений до цієї святої місії, ось кожен має відчути відповідальність за видимість цього Царства між нами. До храму приходять різні люди: хто з цікавості, хто з потреби, хто задля спільної молитви, хто задля сліжіння Богові, а хто задля бажання єдності перед Отцем небесним із своїми духовними братами-сестрами. І хоч ми приходимо до Бога, але ми також дивимось один на одного і в нас в голові виникають різні думки. Як би було добре, щоб наша поведінка і наше спілкування було би джерелом добрих думок для інших. Щоб, дивлячись на нас, інші славили Бога!
Які думки викликав розслаблений, що лежав при овечій купелі? Прочитати все »
Що знищує у нас надію, а що скріплює її?
Дорогі браття і сестри, Христос воскрес!
Воістину воскрес!
Ось так ми звіщаємо впродовж 40 днів цю Пасхальну радість, яка перемінила журбу і смуток апостолів, яка запрошує нас до виходу із грішної темряви безнадії до світла надії!
Ось так ми будемо пригадувати один одному, що Христос своїм воскресінням і перемогою над смертю нам дарував надію на вічне життя з Ним!
Ось так ми можемо свідчити не християнам Христа розпʼятого, що віддав Своє життя за нас грішних, але і воскреслого, що покликав нас до святості. Прочитати все »
На тебе можна покластися? Ти надійна людина? Чи думаєш лише про себе?
Син чоловічий не прийшов на те, щоб йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох.
Дорогі браття і сестри у Христі, у 5 неділю Великого посту ми згадуємо про те, як Ісус в черговий раз звіщає апостолам про страсні події в Єрусалимі (Мр. 10, 32-45.).
Це нагадує нам ті ситуації, коли ми відкриваємо дорогим нам людям щось дуже важливе і делікатне. Ми відкриваємо їм таємницю, щось дуже сокровенне і очікуємо просто підтримки, а можливо готуємо їх до майбутніх змін, щоб вони немов приготувались, приготувались до того, що вже не буде так, як раніше. Прочитати все »
Ми не всесильні! І що тоді?
А як проходить цей піст “Паломників в Надії” 2025 року?
ВСТУПНІ РОЗДУМИ:
Дорогі браття і сестри у Христі, у Євангелії від Марка (Мр. 9, 17-31.) ми читаємо зворушливу розповідь про невтомного батька, який посвятив все своє життя сину, котрий мав німого духа. Цей син від самого дитинства тримав у стресі свого батька, але це не стало причиною для того, щоб батьківська любов згасла. Батько не зрікся такого проблемного сина. Він невтомно вірив у звільнення сина.
І ось чутка про Ісуса цілителя дійшла до нього і він зробив це паломництво в надії на зцілення свого сина. Але на жаль Ісуса не було, Він в той час був на молитві на Таворській горі. Проте були учні. Чоловік попросив учнів, але їм не вдалось перемогти зло.
Коли Ісус повернувся, то батько вибіг на Йому зустріч і впав на коліна, виливаючи свій біль. Врешті син був зцілений, а батько – щасливий. Але ця ситуація залишила багато запитань в апостолів: Чому ми не змогли … ? Прочитати все »
Покаймось з відчаю, за те, що соромимося Христа й Його слів перед цим родом перелюбним та грішним
Дорогі браття і сестри у Христі, у третю неділю посту “Паломників в надії”, дивлячись на хресне древо запитаймо себе: які почуття наповнюють наше серце?
Якщо дивитися на хрест, як на місце страти, місце смерті Ісуса Христа – це нас може спонукати, щоб оплакувати, співчувати, а можливо навіть озлобитись на тих, хто зробив це страшне вбивство невинного. Але чи цього хоче наш Спаситель?
Якщо дивитися на хрест і аналізувати цей відважний вчинок сучасною ментальністю, то це стане причиною для дискусій, бо можна було знайти можливі якісь інші способи спасіння людства без жертв і без того, щоб зробити когось винним. Але чи цього хоче наш Спаситель?
Дехто з митців та артистів дивився на розп’яття і витворив дивовижні “хрести”, які стали прикрасою храмів, домівок інших місць. Але чи цього хоче наш Спаситель?
А ще дехто дивиться і нічого не бачить, не відчуває, якось байдуже, або звично… Скільки раз на день ми дивимось і не зауважуємо, торкаємось його і нічого не відчуваємо. Чи цього хотів, наш Спаситель, коли вмирав на хресті?
Прочитати все »