Дорогі браття і сестри у Христі, притча про Царство Боже нас спонукає до різних тем для роздумів, цього року запрошую вас звернути увагу на розмову царя і запрошеного гостя, який був без весільної одежі. Цар дав запитання, але не відповів, він просто мовчав.
Мовчання в такій ситуації було ознакою неповаги. Тут не треба було оправдовуватися, чи пояснювати, чи ще щось вигадувати. Все і так було зрозуміло. Він або не захотів взяти одежу і нагло пішов до столу, або зайшов не центральним входом, а якось заліз таємно. У кожному випадку – це було ознакою неповаги ні до царя, ні до оточуючих.
Що ж тоді потрібно було зробити? (більше…)
Дорогі браття і сестри у Христі, минулого разу ми роздумували про те, що відбулось із чоловіком, який зазнав милосердя, якому було прощено багато, але він не зумів простити дрібниці. Ми також мали запрошення до кожного з нас пригадати, що з нами стається, коли ми побували у святому місці, на Богослуженні, на зустрічі з Богом у молитві. Чи люди можуть зауважити те, що ми пережили: тобто дотик Божої любові?
Сьогодні Свята Церква запрошує нас до роздумів над уривком Євангелія від Матея (Мт19, 16-26), де розповідається про зустріч юнака із Ісусом. Юнак мав запитання, а Господь мав відповіді. Здавалось би все зійшлось.
Адже не так просто сьогодні організувати подібну зустріч. Інколи є ті, котрі мають запитання, але немає тих, хто би дав добрі відповіді. А інколи бракує навіть тих, котрі не мають запитань.
Відомий вислів сьогодення: Коли немає запитань, то або нічого незрозуміло, бо все. А може все простіше?
Сьогоднішня людина втрачає вміння давати запитання. Навіть малі діти вже вже менше запитуються із своїм славним “А чому?”. А молодь вже давно всі відповіді шукає в інтернеті.
А в інтернеті є відповіді, які хоч, на любий смак. Ось так складається враження, що це людина вирішує: яка є правильна відповідь. І шукає саме такої відповіді, яка їй підходить.
Але чи так має бути? А може в цьому є небезпека? (більше…)
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри у Христі, сьогодні чуємо цю чудесну притчу з Євангелії від Матея, а може і правдиву історію, яку Ісус розказав про те, що без сумніву могло статися в той час будь з ким. Тому що мати борги, віддавати борги – це було нормальним способом життям того часу. Були ті, хто був багатим і ті, хто був бідніший. (більше…)
Подія на горі Тавор описана Євангелистом Матеєм 17, 1-9., має дуже багато задки про світло
і преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала білою, наче світло.
Це все сталось серед темної ночі. І світло, як ми можемо зауважити, стає більш виразніше саме серед темряви. Ця подія дуже сильно вразила апостолів. Можливо і через те, що саме це була остання подія такої величі. Наступні 40 днів мали бути днями слави через жертвенну любов.
Це спонукає нас до роздумів, чи змінився Христос у час Свого преображення? Бо апостоли побачили Його іншим, повним світла. А хіба він не був повний світла раніше? (більше…)
Дорогі Браття і сестри у Христі, в Євангелії від Матея (Мт. 14, 22-34.) описується особлива пригода апостолів у морі. Слід пригадати, що апостоли були у великому захопленні від чуда помноження хліба і риби, але Учитель немов перериває цей піднесений стан, змушує сісти учнів у човен, щоб переплили самостійно на другий берег.
Буря, яка здійнялася у морі, мабуть остаточно їм пригадала про звичайне життя наповнене різними труднощами. Серед тих всіх труднощів вони все ж таки побачили Ісуса, але назвали Його привидом. Адже їхній досвід життя, їхня фантазія могла дати тільки таку відповідь. Ісус був свідомий цього і тому заспокоює їх: “Будьте спокійні – це я, не бійтеся!”
Але я це бути спокійним і не боятись?
Як зберегти спокій і мир у серці посеред бурі?
Як не дозволити своїм фантазіям та вигадкам керувати життям?
Петро інстинктивно хоче перевірити і вибирає шлях особистого досвіду.
Це не було просто ходження по воді, це був шлях пізнання себе і своєї віри, це був шлях до пізнання правдивого розуміння Бога. (більше…)
Церква – це середовище, де шукають спільності і де є постійне свято
дорогі браття і сестри у Христі, читаючи розповідь (Євангелія від Матея Мт. 14, 14-22.) про те, як сила народу ішла за Ісусом можемо зауважити, що це не було так просто бути з ними. Звичайно, що це радісно, коли є багато людей. Інколи, дехто навіть оцінює за показником кількості людей чи був успіх чи ні. Було багато людей у храмі, значить було велично, а було мало, значить щось було не так. Але чи справді цей критерій такий важливий для Церкви?
Ісус також не завжди був популярний, Його також залишали і відходили від Нього, але він далі продовжував Свою місію і незалежно від кількості залишався Спасителем для всіх. Міг проявити свою любов як до окремої людина, так і до великої кількості.
У сьогоднішній розповіді ми можемо зауважити, що Ісус змилосердився над людьми і виявив до них свою земську, тілесну турботу, в той же час міг за порадою апостолів все зробити по-іншому – відпустити їх і хай самі даюсь собі раду., кажучи, я ваш вчитель, а не годувальник. І все було би справедливо, але не милосердно.
Тепер розуміємо, що оновною причиною цього чуда було милосердя. Це був явний приклад для апостолів, що наука про Царство Боже – це добре, але приклад – це краще. Тоді всі пережили щось таке, що ми можемо назвати єдність у Милосерді. Це тоді, коли одні дали щось маленьке, і кожен почав ділитись, а вкінці всім було подостатком і зібрали з надлишком.
Ось, що робить милосердя!
Це було велике свято!
А, якби вони розійшлися і кожен почав думати лише за себе… чи було би таке свято? Чи було би таке піднесення? Прочитати все »