Зустріч Ісуса і рибалок з порожніми сітями – це історія про те, як важливо довіритись Богові
Дорогі браття і сестри у Христі! У цій історії про зустріч Ісуса із рибалками та про Його проповідь із човна ми бачимо, як ці прості люди були відкриті на голос Божий в час їхніх труднощів.
Вони не тільки дали свого човна для того, щоб він став знаряддям для проголошення Доброї новини, але й вони, рибалки, стали слухачами Божого слова.
І ми бачимо на їхньому прикладі, що коли людина стає відкритою до Божого слова, тоді воно стає діяльним у людині, у її житті. І те, що було для людини поразкою чи неуспіхом, стає причиною для того, щоб Бог показав Свою всемогутність.
Як бачимо, Бог вибирає саме тих, котрі відкриті на співпрацю з Ним.
Петро став успішним не тому, що показав свої здібності рибалки, а тому, що послухав голос Ісуса.
Він зміг витягнути наповнені рибою човни не тому, що був самодостатнім і сильним, а тому, що покликав на допомогу інших.
Чи сталося б усе це, якби він залишився наодинці зі своєю самодостатністю в час своїх трудностей і в час свого успіху?
І є ще один важливий момент: Петро все ж спокушається на самотність і каже Ісусові, щоб Той відійшов, бо він відчув себе грішником. Але Ісус не слухає його, не віддаляється, а навпаки продовжує об’єднувати довкола Себе людей і запрошує рибалок до особливої місії: «ловити людей», тобто збирати їх до Царства Божого і обʼєднувати їх між собою. Прочитати все »
“Не бійтеся! Це – Я” Довіра Христові серед життєвих бур, і сила синодальної спільноти”
Дорогі браття і сестри, у Христі. Слова Ісуса в цьому уривку: «Будьте спокійні — це Я, не бійтеся», а також крик Петра: «Господи, рятуй мене!», спонукають нас до запитань: чи чуємо ми в бурі нашого життя заклик Господа не боятись? Чи завжди нам вдається розпізнати Його голос у цій бурі і довіритись Йому? До кого ми взиваємо про допомогу, коли «потопаємо» у наших переживаннях, страхах, розчаруваннях?
Там, де є Бог, там нема страху. Прочитати все »
Покаятися з фарисейства — шлях від власної гордині до життя у Божому милосерді
Дорогі брати і сестри, сьогодні роздумуємо над короткою, але надзвичайно промовистою притчею, яка застеріає нас і водночас заохочує.
Двоє чоловіків увійшли до храму. Зовні це виглядало як добра справа – обидва прийшли до Бога, у святе місце. Але що відбулося насправді? Це знав лише Господь, який бачить серце кожного.
Ісус нам відкриває таємницю людських сердець, їхні внутрішні наміри. Ми чуємо молитву фарисея і молитву митаря – і це нас вражає. Фарисей здається, що дякує Богові, але насправді він вивищує себе, підкреслюючи власні релігійні заслуги. Він постить, дає десятину, відвідує храм – усе це добрі справи, і багатьом із нас варто було б повчитися такого способу життя. Але виявляється, що для Бога цього недостатньо – тобто виконання якихось зобовʼязань. Бог бачить глибше – бачить, не тільки діла людини, але і те, що є справжньою причиною цих діл.
Виявилось, що ціллю фарисея було не поклоніння Богові і не любов до ближнього, а прагнення похвали та людського визнання. Його «праведність» стала проявом пихи та зверхності. Він робив добрі справи, але не на славу Божу, а на славу свою.
Тому сьогодні кожен із нас має чесно запитати себе: ” Чому я роблю добрі вчинки? Чому приходжу до храму? Чи не шукаю я людського визнання за своє християнське життя, компліменти, похвалу?” Прочитати все »
Пресвята родина запрошує нас зберегти благословення у час випробувань
Дорогі браття і сестри у Христі, сьогоднішнє Євангеліє (Мт. 2, 13–23) ставить нас перед парадоксом. Ми бачимо Пресвяту Родину у момент їхнього найбільшого благословення – Бог став людиною і замешкав серед них. Здавалося б, час сповнення обіцянок має бути часом спокою та торжества, але життя Йосифа і Марії виявилось не таким простим і безпечним, тай торжество тривало недовго. Так виходить, що бути “благословенними” для них не означало уникнути земні тривоги, небезпеки чи раптові переміни.
Цей короткий уривок Євангелії показує, що з Божою волею погодились не всі, не всі сказали з Марією і Йосипом: “Нехай буде воля Твоя!” Цар Ірод, ведений злом та власними амбіціями, забажав змінити Божий план спасіння через жорстокість і смерть. Це постійна боротьба: людина, яка хоче, щоб “було добре тільки їй”, стає на шлях руйнування. І Бог, Котрий хоче спасіння для всіх, і Він здатен вивести добро навіть із найнапруженіших обставин, в яких знаходяться люди, які Йому довіряють. Прочитати все »
Ісус запрошує дати надію далеким і чужим, щоб ми стали ближніми один для одного.
Дорогі браття і сестри у Христі, у євангельській історії зустрічі законовчителя і Учителя з Назарету (Лк. 10, 25-37.) ми чуємо як Ісус запрошує його до діла милосердя: “Іди і роби ти так само”.
Виявляється не вистачає цікавитись і задавати запитання та отримувати теоретичні відповіді. Боже слово спонукає нас до діяльності. Бо саме наші дії, наші історії творять наше життя і дають життя вічне.
Законник, який запитує Ісуса: “Хто мій ближній?”, насправді намагався виправдати себе, поставити якісь межі в любові, визначити коло тих, на кого він повинен витрачати свій час і з ким він має жити. Ісус відповідає історією, яка виходить за межі традицій і звичаїв того часу. Таким чином Ісус запрошує бути ближнім – і це не просто відповідь на питання (хто є ближній?), а це є запрошення до дії – стати ним, стати ближнім! Прочитати все »
Ісус повертає надію і життя тим, хто Його слухає
Дорогі браття і сестри у Христі, завдяки євангельському уривку від Луки (Лк. 7, 11-16) ми стаємо свідками зустрічі Життя зі Смертю, Надії з Відчаєм.
Коли відбувається похорон, ми говоримо: “проводжаємо людину в останню путь”. Цeй вислів “остання путь” наповнений сумом, бо ми відчуваємо, що людина завершує свою земську подорож і ми супроводжуємо її в останнє. Ця розлука є справжньою. Пережити таку втрату – це боляче, особливо для матері вдови, яка втрачає єдиного сина. Залишитись самою – це є найглибший душевний біль.
Звичайно, що нам важко змиритися з такою розлукою, що сталась з причини смерть. Ми всі відчуваємо, що покликані бути разом, а не розлучатись, покликані до життя, а не до смерті.