Людина є слабка по свої природі і часто помиляється. Людей, які б не робили помилки немає. Є люди із меншими помилками, або меншим числом помилок. Хтось із мудрих сказав: не помиляється той, хто нічого не робить. Хоча у нього є лише одна помилка: він нічого не робить. І саме ця помилка може йому знищити ціле життя. А той, котрий робить, робить помилки, і він живе навчаючись на них. Звичайно, що пройдені промахи відходять у минуле, а наступні труднощі вже чекають, щоб увійти у наше життя. Деколи виникає думка, що наше життя – це постійна боротьба, боротьба із труднощами. І у цій боротьбі не завжди ми перемагаємо, а поразки називаємо помилками.
Гірко сприйняти правду, що без помилок ми просто не можемо навчитися, не можемо отримати досвід життя, не можемо пізнати: чому саме слід робити так, а не інакше.
Великий учитель мудрості Ісус із Назарету, дуже часто згадував про те, що безгрішних людей немає і праведник падає на день 7 раз. Відразу хочеться зауважити, що це не є дозвіл, чи оправдання для наших помилок. Ісус відразу наголошує, що «праведник і 7 раз на день кається, тобто змінюється».
Наші помилки, якщо дотримуватися цієї думки, спонукають нас до змін. Нам відкривають наші слабкі сторони і показують ясно на що слід звернути увагу. Звичайно вже нам вирішувати, що робити із нашими помилками: прийняти їх чи відкинути. Зробити висновки чи байдужо відкласти на сторону. Залишити у пам’яті, як історичний факт приватного життя або ж зробити зміну у житті, щоб уникнути нагоди подібної помилки.

Та все ж необачності у нашому житті не мають стати перешкодою, щоб отримати духовний лік.

Побожна жінка, відвідуючи чудотворне місце з групою паломників, відлучилась від всіх. Її увагу привернуло одне цікаве місце. Коли зупинилась розглядати, зачарувалась і не зауважила як всі пішли далі. По якомусь часі усвідомила, що загубилась. Кинулась на пошуки. Після довгих скитань вона все ж таки знайшла групу паломників, які ділились враженнями від  щойно пережитої зустрічі із монахами цього чудотворного місця. До цього всього монахи залишили на згадку дарунки, які би мали нагадувати про це чудотворне місце і таки чином спонукати до молитви.
Дарунки мав роздавати священик, керівник групи паломників. Всі з радістю підходили та отримували дарунки. Підійшла також побожна жінка.
Було їй якось не приємно, що вона відлучилась від усіх і тому підійшла останньою. Не піднімала очей, покірно схилила голову і простягнула руку. Священик зауважив відсутність жінки і різко звернув увагу: «А вам нема дарунка. Ви не були присутні».
Усі оторопіли у тиші. Радість від отриманого дарунку, почала дещо змінюватись. Побожна жінка врешті підняла голову і світлими очима глянула в очі справедливого священика, потім тихо промовило: «Не карай мене, духовний отче, покарання своє я вже отримала. Я втратила багато, через свою необачність. Тепер не позбавляй мене ще однієї ласки».
Священик слухав і дивився в очі, у яких побачив спраглість милосердя. Покора жінки і мудрість взяли верх. Не промовивши ні слова, він простягнув дарунок.
Паломники раділи тепер вже подвійною радістю. Священик відійшов у сторону, роздумуючи над історією жінки, яка зуміла пояснити Милосердність нашого Бога.
Через кілька днів він оповів цю історію, а як висновок сказав:

Бог терпить наші помилки і далі обдаровує нас своїми ласками, бо знає наскільки ми спраглі Його милосердя.