Дорогі браття і сестри у Христі, коли ми зустрічаємо трудності, проблеми, складні, ситуації, то в нас з’являється простий вибір: спробувати вирішити їх або скинути на плечі інших.
Євангелист Матей показує як подібна ситуація склалася і в апостолів. Ще недавно вони чули повчання Учителя, який закликав їх не мати закваски фарисейської і садукейської. Христос мав на увазі, щоб вони не спокушалися на науку, котра замість того, щоб приблизити людину до Бога, віддалила її від Нього. Тому, коли ми залишимо людину наодинці із її трудностями, не є по-євангельськи. Це не приближує людину до Бога і віддалює ще й від людей. Дехто так і каже: марно просити про допомогу, бо і так не допоможуть, навіть не вислухають.
Ніби турбота
Учні кажуть Ісусові: “Пустинне це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи”. Спочатку ми можемо відчути турботу за людей зі сторони учнів, але це виявилось лише метод, щоб звільнити себе від турботи за інших.
Зазвичай людський розум нам підказує, що наші людські можливості є дуже обмеженими і тому ми не можемо ідеально допомогти потребуючій людині.
Егоїстичне думання відразу схиляє нас визнати нашу безсильність і тільки для того, щоб віддалити від нас бажання і спробу допомогти, тобто схиляє нас “відвернутися”.
Поступово ми звикаємо, що людині має допомогти “хтось інший”, але не я, і в той же час миттєво знаходимо різноманітні оправдання.
Бог, послав у цей світ Сина, щоб в черговий раз показати Свою Любов, Свою близькість до людини.
Ісус нас вчить, що бути поруч людини – це те, що показує любов до неї. Розділяти її радість і її трудності – це те, в чому людини відчитує, що її люблять. Можливо наша допомога буде мізерною, але це буде великий знак, жест любові.
Між надуманою ідеальністю і простою реальністю
Ісус просить подати йому те, що мали учні.
Віддати останніх п’ять хлібів і дві риби? Задля Спасителя не було шкода. Так, нам інколи важко віддати “якійсь” людині, але дати Богові це для нас стає святим і рішучим вчинком. Саме це стає поясненням причини і мотивації наших добрих вчинків.
Ми віруючі доброчинці різнимось від інших доброчинців тим, що ми віримо в те, що “Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх за все”.
Ми віримо, що наші добрі діла – це лише маленька частина всього того, що Бог доповнить і помножить. Ми віримо, що може для нас цього не буде достатньо, але Бог у Своєму провидінні все довершить.
Вірити в Божу присутність в добрих ділах – це для нас важливо. Якщо не буде віри, тоді все проходить через наші егоїстичні розрахунки, які часто завершуються, що “кожен має вирішувати сам свої трудності”
Ця історія нам показує, що на цьому роздоріжжі : спробувати допомогти вирішити проблему або скинути її на плечі інших є ще Ісус, який просить від тебе зробити лише те, що можеш, а далі Він все доповнить, примножить.