Пройшло трохи часу
В одній місцевості з’явився праведний чоловік. Люди відразу запримітили його побожність. Хоча він не хотів показувати .., але скрити цього не було можливо. Храм, де він молився був далеко від місця, де жив. Тому, йдучи через ціле село, молився і готувався до богослужіння. З часом люди запримітили його молитовність і, коли зустрічали його, то просили, щоб заступався перед Богом у їхніх потребах. Дехто спеціально чекав його на вулиці, щоб зачати розмову і почути якусь мудрість.
Люди того села знали, що умови проживання цього священика були досить прості, тому дивувались від того, як він вдовольнявся тим, що має і не нарікав на життя.
Духовний пастир часто залишався у храмі на цілий день. Витрачалось багато часу на дорогу додому, тому приходив ранком і залишався до вечора.
Старші бабці зауважили те, що отець залишається без обіду. Заходячи до храму помолитись, вони завжди щось із собою приносили поїсти. Радів цьому священик і людям було приємно, що могли чимось віддячити за його доброту.
Пройшло ще трохи часу
Люди продовжували радіти духовним отцем. А одного дня у декого виникла цікава думка, яку відразу підтримали кілька осіб, а за ними і ціле село. Усі забажали віддячитись людині, яка заслуговувала чогось більшого. Все сталось спонтанно і щиро.
Хтось віддав свою машину, яка вже йому не була потрібна, кажучи: «Так отець не буде мучитись, йдучи пішки до храму».
Ще хтось купив телевізор із багатьма каналами, додавши в голос: «Тепер отець не буде дивуватися кожній новині і події у світі, що буде обговорюватись біля церкви. Все буде знати наперед».
Комп’ютер служив би отцю для друку оголошень, церковних довідок, для спілкування по інтернеті та інше. А мобільний телефон зробить його всюди досяжним.
Зручні меблі мали би створити комфорт після важкого дня, а музичний центр для душевного заспокоєння. Одяг із коштовної тканини, дороге взуття могли бути маленькою компенсацією в його нелегкому пастирському служінні і серед інших отців не буде виглядати гірше.
А так, як отець вже мав багато за що потрібно платити, то йому збільшили платню.
А ще один заможний чоловік подарував велику частину поля, зібраний урожай мав теж приносити прибуток.
І знову пройшло трохи часу
Одного дня люди зібрались і несміливо почали розмову на тему, яка турбувала всіх. Щось бо вийшло не так, як вони сподівались.
А справа в тому, що вони зауважили за собою малі нарікання, осуд та образи в сторону їхнього дорого отця. У селі все частіше почали погано відгукуватися, що він рідко буває у храмі, мало спілкується з людьми, не розуміє їхні проблеми, мало виявляє співчуття. Натомість постійно обговорює політичну ситуацію, нарікає на погану дорогу до церкви, бо нищиться машина, на яку потрібно витрачати багато грошей, яких йому і так не вистачає.
Постійний змучений лик, був поясненням того, чому отець багато часу сидів в дома у зручному кріслі, дивлячись телевізор, а йти до церкви – це було рівно тому, що йти на муки. З старшими людьми він спілкувався мало, а вже коли звертався, то тільки для того, щоб люди зібрали урожай на полі, який потім мав бути проданий.

А тепер часу пройшло мало
Цього разу розмова завершилась дуже швидко. Один із мудрих сказав: Ми не знали, що робити, коли священик заслуговує «на більше»? Потрібно було слухати Христа! А Він ясно сказав: кесареві – кесареве, а Богові – Боже.
Коли прийшли до єпископа і спитали його поради про те, якби віддячитись за духовні труди ревному священику, то він сказав: «Подаруймо йому «Золотий хрест з відзнаками» нехай тепер прикрашає його груди, або мітру, щоб прикрашалась голова його! За ревних духовних отців потрібно дбати по-людськи, підтримати духовно і шанувати по церковному».