Мудрець нахилився над квіткою і усміхнувся. Його очі пильно вдивлялись у невимовну красу і торкались ніжною увагою кожної пелюстки.
Було забавно спостерігати за мудрецем. Його поведінка була досить дивною, нагадував малюка. Насолоджуючись від зустрічі із квіткою, він то усміхався, то зосереджено вдивлявся, то просто милувався.
Я спробував зробити теж саме, але щось мені не вдавалось.
“Мабуть, я вже дорослий” – насмішливо подумав, а в голос запитався у старця:
– Чому я не відчуваю тієї радості, що й ти?
Як і слід було очікувати, відповіді відразу небуло. Почув я її згодом, за обідом. Мудрець сам почав розмову про це і, як завжди, заходячи з далека: Читати далі Краса у простоті є природнішою →