Дорогі браття і сестри, після четвертого тижня Святого Посту ми у черговий раз призупиняємося у цьому шляху, щоб задуматися над пізнанням правди про себе і над переміною нашого життя.
Читання уривку із святого Євангелія ( Марка 9:17-31) нам пригадує про батька, що мав сина опанованого злим духом, якого не могли вигнати апостоли. Ісус ізцілив хлопця, а апостоли задумалися над своїм безсиллям і запиталися: чому ми не змогли побороти це зло?Пригадка: Цей піст ми почали із запитань до нашої совісті, що стосуються нашого духовного життя. Мали можливість у минулих тижнях запитатися у неї про справжню ціль нашого життя, про те, що для нас є дійсно найважливішим в житті, про те, що ми хочемо і про те, чи дійсно ми так живемо, чи є різниця?
Також ми могли пригадати чи є місце для ближніх у нашій цілі життя і яке місце вони займають? Центральне? Посереднє? Другорядне? А чи можна жити разом і щоб усім було добре? ЯК?
Ми віримо в Бога, але Якого: Бога Господа чи божка раба? Яке місце займає Бог у нашому житті, у наших мріях? Центральне чи/і другорядне?
Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною.
“Чому ми не могли його вигнати?”
Труднощі і складні ситуації часто показують наше безсилля, нашу неміч, нашу недосконалість і хибну уяву про нашу всемогутність.
Цей світ нас переконує, що ми ВСЕ можемо, а насправді вводить в нас в ілюзію, яка при зустрічі із проблемами доводить нас до розчарування. Тоді горда людина замість того, щоб визнати свою помилку і почати змінюватися починає шукати оправдання і усіх робить винними. Таким чином зміни не стаються в людині. І гіркий досвід відходить у забуття.
Для віруючої людини складні ситуації і труднощі – це великий досвід, у якому ми можемо краще пізнати правду:
- про нашу неміч, ми обмежені в силі, але не в довір’ї до Бога.
- про велич Бога, Він Величний, але умалив себе, щоб бути близько нас.
- про потребу єдності із Божою ласкою, яку можемо випросити через піст і молитву,
- про потребу допомоги інших, в самоті ми приречені на погибель, а в єдності на спільне щастя.
Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом
Спокуси і гріх – це духовні вороги людини і тому потрібна духовна зброя. Саме тоді, коли відчуваєш, що людською силою нічого змінити не можна, використовуй духовну силу, що Бог тобі дає в часі посту і в часі молитви, тоді коли ти єднаєшся з Ним, стаєш єдине ціле з Ним.
В часі посту є можливість прислухатися до голосу нашої совісті і почути, що Бог хоче нам сказати. Яку ціль нашого життя Бог нам пропонує і який же шлях вказує до сповнення цієї цілі.