Христос воскрес!
Дорогі браття і сестри, ми чим раз тим більше пізнаємо Боже милосердя, що виявляється до нас дітей Божих, які часто стають зачислені до грішних людей.
Людина завжди шукає визволення з ярма гріха і хоче відновити Своє вірне синівство. Шукає внутрішнього миру, спокою душі, умиротворення. Його втрачаємо через контакт зі злом, його можемо повернути через
Хто хоче бути сином-дочкою Бога, постійного той шукає примирення з Ним. Найгіршим є тоді, коли після гріха ми звикаємо до грішного стану і поступово перестаємо мати потребу в примиренні з Богом. Це вже є ознакою того, що людина звикає до такої “безгрішності” і стає в’язнем гріха, який бере контроль на життям людини: впливає на її думки і  згодом дії.
Наш Бог – люблячий і милосердний – бажає звільнити нас від усіх гріхів! 2 Петра 3:9 :  «Господь… є довготерпеливий до нас, не бажаючи, аби хтось загинув, а щоб усі прийшли до каяття».
Чи ми всі потребуємо прощення і чи всі можемо отримати його?
«Коли ми кажемо, що ГРІХА НЕ МАЄМО, ТО МИ САМИХ СЕБЕ ОБМАНЮЄМО, І ПРАВДИ В НАС НЕМАЄ. Якже ми ВИЗНАЄМО ГРІХИ НАШІ, то Він (Бог) – вірний і праведний, щоб нам простити гріхи наші й очистити нас від усякої неправди. КОЛИ МИ КАЖЕМО, ЩО НЕ ЗГРІШИЛИ, МИ ЧИНИМО ЙОГО НЕПРАВДОМОВНИМ, і слова Його в нас немає» (1 Йо. 1, 8-10).
Відпущення гріха – це звільнення від його влади над людиною.
Відпустити гріх може тільки Бог (див. Мк. 2,7; Лк. 5,21). Бог уділив цю владу людям. Як бачимо при зустрічі Воскреслого Ісуса з своїми учнями: „Ісус їм каже: Мир вам! Як мене послав Отець, так я посилаю вас”.
Бог дав апостолам право відпускати гріхи, а оскільки Він бажає, щоб отримали прощення не тільки ті, які жили у І столітті, то це означає, що цей дар існує в Церкві до сьогоднішнього дня.
Владу відпускати гріхи було передано священослужителям.
А для того, щоб кожен священик міг нам відпустити гріхи,  він повинен про них знати, відповідно, ми повинні йому це сказати. Визнання гріхів цілком узгоджується зі Святим Письмом: «Багато з тих, що увірували, приходили і признавалися та об’являли свої вчинки» (Ді. 19, 18); «Хто затаює свої гріхи, той не матиме щастя-долі, а хто признавшись у них, їх покине, той зазнає ласки» (Прип. 28, 13).
Тому це не те, що Церква наполягає, щоб ми визнавали свої гріхи на святій Сповіді перед священиком, на цьому наполягає сам Бог. А ще в дійсності ми визнаємо гріхи не священику, а Богові, але в це потрібно повірити. А хіба Таїнство сповіді – покаяння – це хіба не вияв віри?

Мир вам
мир з висоти
мир, що світ не може дати
Мир, що є наслідком Царство Божого в середині вас
Мир, що подолав гріх і зняв тягар з людини

вітаю усіх жінок із святом Материнства і хай Бог благословить вас на сповнення святої Місії за прикладом Матері Марії та інших праведних жінок!