Дорогі браття і сестри об’єднані довкола Христа, читаючи розповідь євангелиста Луки про проповідь Ісуса на березі Генезарецького озера (Луки 5, 1-11), ми можемо сказати, що це дійсно була чудесна подія, хоча зрозуміти її в повноті могли мабуть лише Симон Петро, Яків та Іван. Саме вони знали, що насправді сталось: зустріч Бога і людини. Ця зустріч вплинула на їхнє життя. Разом з ними і ми запрошені стати учасниками цієї зустрічі.
Людина була і чи залишилась такою?
Як раніше, так і сьогодні ми бачимо людину, яка постійно працює, щоб жити, трудиться як день, так ніч, щоб прожити не на марно… Людину, яка думає про себе, яка звикла сама вирішувати свої труднощі, яка хоче бути успішною і якій важко прийняти неуспіх. Це суспільство, особливо тепер, хоче нав’язати стиль життя під гаслом: скільки ти заробляєш, такою ти є людиною! Чим більше заробляєш, тим більше ти є людина! велика небезпека криється за таким гаслом. Вистачить лише пригадати, що стається з людиною, якщо вона не змогла вписатися цей “неписаний закон”: відчай, смуток, почуття непотрібності… Скільки є таких, котрі бояться “сісти комусь на шию” через хворобу, безробіття чи інше?
Бог був і залишився тим, ким Він Є!
І в цій історії ми відкриваємо Бога, котрий йде зустріти людину там, де вона є, можливо не «вчасно» тоді, коли вона зайнята і перейнята чимось. Ми пізнаємо Бога, котрий говорить до людини і нагадує їй про важливіше: що ми створені не для праці! не для того, щоб мати чим більше! не для того, щоб ми виживали, творячи конкунренцію між собою, хто кращий! Бог втручається в життя людини і часто йде всупереч її логіки. Це правда, що ми часто не розуміємо Бога і насмілюємось критикувати Бога, вимагаємо щоб Він зрозумів нас, увійшов в наше становище, але хіба це Він відійшов від нас, чи це ми відійшли від Його задуму?
У цій історії Бог нагадує, що це Він є Творець і Владика цього світу. І слухати Його – це мати наповнені сіті. Щоправда сучасне людство спокушається зробити радше штучну рибу, ніж бути чутливим до голосу Бога. Хоче мати штучно наповнені човни, які будуть непорушні на березі моря і в такий спосіб показати людині комфорт життя, життя без Бога.
Людство кричить: Іди від мене, Господи…
Дорогі в Христі, крик Петра: “Іди від мене, Господи, бо я грішний чоловік” – це крик сучасної людини, яка бачачи свою безсилість, хоче відокремитись і залишитись самою.
Ці дуже прості і водночас глибокі слова пригадують, крик людини, яка відчуває себе недостойною, яку виховали змалечку до того, що все має робити сама, яка має своїми силами доказати щось і комусь, і лише тоді може бути разом з іншими. Людини, яка надіється лише на свої сили, знання і здібності і цим самим прирікає себе на одинокість в часі неуспіху. Це крик людини, яка не звикла довіряти, бо переповнена різними страхами, яка людини має трудність у час неуспіху, кинутись в обійми і попросити заступництва. Людини, яка відганяла інших, якщо вони були недостойні її, яка вірить більше у роз’єднання ніж в єдність, яка немов прокажена саме відганяє від себе тих, хто хоче її полюбити.
Бог не слухає абсурдне прохання людини …
Ісус, почувши прохання Петра, не виконав його, більше того, покличе Петра, щоб той пішов за Ним.
Ми бачимо в цій історії Бога, котрий просить виконати Його волю і чекає лише довіри. Бога котрий уміє потішити і пригадати про те, що Він є Всемогутній, що Його плани є понад всіма стратегіями людини. Бога, який не хоче, щоб Його боялися і відштовхували від себе, який хоче показати Свою вічну любов до Свого творіння.
Де є страх, там нема любові.
Як часто ми, керовані різними страхами, хочемо бути окремо від Бога?
Це ще один доказ, що гріх спонукає нас віддалюватися від Бога та один від одного. Ісус сказав до Петра: “Не бійся!” Так Бог говорить до кожного з нас, щоб запросити залишитися з Ним. Хоче, щоб ми почали Йому довіряти!
Слухаючи Бога, нам відкриється Таїнство Божого задуму, ми пізнаємо для чого ми створені і яка місія кожного з нас на цій землі.
Дорогі у Христі, ми маємо запрошення стати учасником Його планів, щоб об’єднати довкола себе усіх розгублених, самонадіяних, одиноких… і щоб показати всю прекрасніть того, хто слухає Бога і виконує Його волю.
Ось так, Петро, Яків та Іван об’єднані в роботі та родинними зв’язками почали єднатися в інший спосіб: йдучи за Христом.
доречі, а що сталось із тими човнами наповненими, що ж потопали … ?
Ось так стається з тими, котрі відчують себе любленими …