Прекрасний задум Творця виявляється у тому, що люди потрібні одне одному. Зауважмо: щоб самим мати повноцінне життя, ми потребуємо помочі від іншого. А ще звернімо увагу: такої допомоги ми потребуємо не лише на один раз, але постійно. Така взаємодопомога нас немов зв’язує між собою. Отож, ми потрібні один одному.
Потрібністть один одному розуміємо, хоча деколи злих дух нам підкидає думку: самодостатності.Ось, коли будеш мати то і то, то вже будеш незалежним від нікого, будеш сам собі господар. Така думка про незалежність від нікого нас може наштовхнути на утопічну мету: отримати все і відразу, і так бути «щасливим».
Щось подібне твориться зараз у світі. Люди тільки й думають, щоб мати все і зробити себе повністю незалежним він нікого і від нічого. Але, чи свобода – це можливість робити все, що завгодно?
Що є нашим щастям?
Цікавим є переконання: будемо щасливими тоді, коли будемо мати все, будемо забезпечені всім і не буде більше незручностей. Цими думками ми робимо виклик життю, і всі сили витрачаємо, щоб здійснити цю утопічну мрію. Дехто затратив на це ціле своє життя і не відчув радості від самого життя. (Одна жінка збирала гроші, щоб подарувати хату своїй дитині, як дарунок на весілля, тепер збирає гроші на адвоката, щоб відсудити назад хату, після розлучення.)
«Мати, щоб бути щасливим» – цей утопічний стиль життя зазнав у людській історії краху. А чому не скажете? Ще досі багато з нас думають лише про матеріальне збагачення. Не варто сперечеатись, що матеріальні блага потрібні. Але не вартує також дискутувати над тим, щоб збагачуватись задля того, щоб бути окремим від усіх.
Подумаймо: хто має все у достатку, хіба не втрачає можливість просити? Це означає втрачає потребу в іншому. Що веде до віддалення себе від іншої людини.
Коли ми себе віддалюємо від інших людей, робимо відстань між собою. Що ж тоді робиться з нашим спільним життям? Ми закриваємось в своїй самодостатності та ізолюємо себе від всіх? А далі, що буде?
А далі злий дух робить з нами все, що завгодно… один в полі не воїн – чи не так?
Блудний син, коли втратив все, що мав, тоді зрозумів істину про цінність мати когось, ніж щось.
Втрачаючи живу істоту, все інше теж втратиться.
Блудний син. Історія про блудного сина я б сказав, що то є класика життя. Таке відчуття, що через ту “мясорубку” пройшло 90% християн. Чому? Бо інакше не доходить, а ще з нашим менталітетом… Став на граблі – відчув, а інакше – в одне залетіло, а з другого вилетіло…. Де б ми не були, щоб не робили, а граблі мусять бути поряд, інакше просто не зрозуміємого того життя.