Дорогі браття і сестри, наступним кроком приготування до Великого Посту і Торжества Воскресіння є читання Євангелії від Луки 18. 10-14 про зустріч двох осіб із Богом в храмі. Молитва і поведінка в часі молитви Митаря і Фарисея можуть багато розказати нам про те, якою була ця зустріч.

Вже вражає те, що вони прийшли у храм і не вживали завчених молитов, а творили молитву із глибини серця. Слухаючи їхні слова, можемо побачити чим було наповнене їхнє серце. Прислухаючись до слів нашої молитви серця, ми можемо зауважити чим наповнене наше серце … як каже Господь: «Із повноти серця уста промовляють». Саме тому окрім загальних молитов, які є затверджені в більшості для спільного моління, важливо творити молитву серця, тобто говорити все, що лежить в цей час на серці.

А що є в нашому серці?

У нашому серці, тобто у нашій душі, є все те, чим його наповнюємо в час наших розмов із іншими, що залишається після наших роздумів і пережиттів різних ситуацій, це наші мрії і наші спогади, це цілий наш внутрішній світ …

Тому від того, як ми живемо і сприймаємо цей світ, залежить яким є наше серце, і відтак залежать наші відносини з ближніми, відносини з Богом.

Зі слів молитви можемо побачити, які були відносини між ними та Богом.

Приходимо до Бога, що виговоритися про наболіле?

Складається враження, що фарисей хотів виговоритися перед Богом, тому багато про що згадав… говорив про наболіле: про грабіжників, неправедних, перелюбних і про тих недостойних, які прийшли у святе місце, його молитва подяки сповнена явного порівняння із конкретним прикладом. Виглядає так, що він говорив правду.  А як інакше? Богові треба говорити лише правду!

І тепер хочеться запитати: а що він почув від Бога?

Що Бог йому сказав у відповідь на його наболіле?

І взагалі: чи фарисей чекав від Бога хоч слова? Чи він був відкритий, щоб наповнитись Божим Словом?

Ми читаємо лише, що той вернувся додому, як і багато людей, які відразу після молитви спішать додому…, а слова Ісуса про те, що той вернувся не виправданий нас насторожують…

«Боже, будь милостивий мені грішному»

Натомість молитва митаря-грішника у всій своїй скромності говорить про багато: відчувається довіра, надія, потреба, жаль за минуле і очікування кращого майбутнього, віра у милість. Ця молитва, а радше всі почуття цієї зустрічі стали спасительними для Митаря.

Слова цієї молитви ми використовуємо часто в Богослуження і в приватній молитві, але чи ми сповнені всіх пережиттів цього чоловіка, котрий потребував милості Божої і знав свою неміч? Чи ми говоримо її по-жебрацьки?

Він не нісся вгору ні перед Богом, ні перед ближнім. Він усвідомлював свій стан душі і своє місце в храмі. Він знав і відчував свою недостойність.

І попри все насмілився запросити Бога у храм своєї душі…  і Бог дав відповідь!

Бог завжди дає відповідь смиренним, лише гордим противиться.

Тому, дорогі браття і сестри зібрані разом на зустріч у святому місці у смиренності перед Богом та один перед одним, будьмо певні, що Милосердний Бог чекає на кожного з нас і готовий дати кожному відповідь.

І остерігаймося такої молитви і таких відносин з Богом, коли ми закриті до Його голосу, коли ми не хочемо нічого почути, натомість щось бурмочимо чи виговорюємось пере Ним.

Уважаймо: хто переконаний, що все вже знає, той не має потреби слухати іншого, але має постійну потребу виговоритися і щось комусь доказувати.