Це той, хто через хрищення приніс на землю покаяння і в такий спосіб проклав дорогу до зустрічі з Ісусом Христом, саме тому його називають Предтечею. Ісус Христос назвав Івана Христителя найбільшим із народжених від жінок. Ці слова свідчать про те, що Іван Предтеча – одна з найвизначніших постатей в історії християнства. Можемо із певністю сказати, що із земських осіб Нового заповіту після Ісуса Христа було дві інші знаменні особи – Діва Марія та Іван Хреститель. Це також показано в нашій іконографії. Зауважмо, що у церковному календарі, крім Різдва Господнього, відзначають лише два інші дні народження – Богородиці та Івана Предтечі. Та якщо уважно подивимося в церковний календар, то побачимо, що Іван Хреститель – єдиний серед усіх святих, кому Церква присвятила аж шість празників на рік. А дехто ще згадує за літургічним приписом кожного вівторка. Найурочистішим серед усіх свят на його честь є Різдво. Чому так? Якщо люди визнають святим одного із людей, то цим самим ставлять його у приклад для інших. Саме тому вносять у календар святкування, творячи Богослужбовий спомин про святого. Таким чином Церква бодай раз у рік прагне пригадати про святого, про його життя, щоб водночас подумати над своїм життям: «чи воно також скероване до святості?».
Пам’ять про св.Івана Христителя вшановується більше від всіх святих і це свідчить, що його подвиг життя потрібно згадувати частіше.
Про «Лідерство»
Два лідери не можуть бути разом, бо це як два вітри, котрі штовхають вперед і спонукають все до руху, до зміни. Кожен із лідерів має мати своє місце і своє чітке завдання, у своєму часі. Бути лідером – це престижно і почесно, хоч відповідально і нелегко. І при цьому ж є ще одна незаперечна істина – лідер, котрий народжується приречений на смерть.
Так лідер не може бути довго. Він повинен виконати своє завдання і зникнути. Для декого – це найболючіший момент, який так впливає на лідера, що той може зважитися на не добрі рішення, одне з яких: будь-якою ціною залишитися вічним лідером.
Іван Христитель – Лідер
Ще від народження він був вибраний Богом на те, щоб стати лідером, особливим провідником для грішників. Він збирав людей, їм проповідував, їх повчав і спонукав до покаяння. Цим самим провадив їх від грішного життя до праведного.
Він мав своїх учнів і послідовників. Багато людей піддавалось його впливові і його хотіли наслідувати. Це природно, що людина стає в центрі уваги людей і її слухають. Вже тоді її можна назвати лідером. А лідер в цей час починає відчувати себе сильною, владною людиною, здатною впливати на людей і навіть ними керувати.
Та не таке було лідерство св.Івана, він не робив це все для себе особисто. Він приготовляв дорогу іншому.
Це лідерство ми називаємо ЛІДЕРСТВО СЛУЖІННЯ.
Приготувати людей до приходу “більшого від себе” і відійти – це було покликання Предтечі. Сам св.Іван каже про Ісуса: «…мені треба маліти, а Йому потрібно рости». Можна подивляти його подвиг.
Так, подвиг. Бо особливо у теперішній час рідко зустрінеш подібне. На жаль, коли деруться до влади, то хочуть її лише втримати, а на служіння іншим не завжди вистачає навіть сил.
А ми якими хочемо бути лідерами?
Кожен з нас, навіть, якщо не має задатків лідера, все ж має дуже багато ситуацій у житті, коли стає лідером. Це може бути у сім’ї, у товаристві друзів, у простій суперечці, навіть, стоячи у черзі в магазині, тобто у всіх ситуаціях, де ми показуємо вплив на інших людей.
Пам’ятаймо, що кожне лідерство – це дар від Бога, бо «кожна влада є від Бога». Але чи кожна людина, котра бере на себе цю владу поводиться по-Божому?
Можемо часто бачити недоліки наших керівників і спостерігати за їх помилками, а потім осудити. А от погляньмо на нас самих і запитаймо себе: скільки раз ми використали владу, лідерство, керівництво дійсно по-Божому?
“Як назвемо тебе, пророче? – співається в церковних піснеспівах.
– Чи ангелом? Чи апостолом? Чи мучеником? Ангелом, бо жив, наче безтілесний, апостолом – бо ти навчав усі народи, мучеником – бо твою голову відсікли за Христа”.
І ми, християни, повинні брати приклад з цього великого святого пророка-лідера: наслідувати його любов, жертовність, самопосвяту й вірність Христові. Цим самим спасти свою душу, приготовляючи дорогу нащадкам.