Дорогі у Христі, у цю неділю “Всіх святих” свята Церква закликає нас згадати приклад життя людей, котрих ми називаємо святими і роздумати над основною ознакою нашої віри – святістю.  Без сумніву кількість святих перевищує кількість імен поміщених в церковний календар, або просто записані в історії. Велика кількість святих залишилась у незнанні, але всі вони стануть явними при кінці світу. Визнаних святих нас закликають до почитання, щоб вшанувати цих подвижників Божих, набратися у них мужності і охоти жити за наукою Христа, і таким чином також дійти до святості.
Св.Августин, дивлячись на приклад святих, вирішив змінити своє життя, після того, як почув голос: “Якщо вони змогли, то чому ти не зможеш?”, великий грішник змінив своє життя і згодом став визнаним великим святим, і це все через те, що приклад життя святих дав йому перший поштовх до змін.
До Бога, до Церкви приходять різними шляхами і з різними цілями. Час все показує і з часом все змінюється!
Якщо пригадаємо наші початки церковного життя, життя віруючої людини і порівняємо із теперішнім, то побачимо, що стались зміни у нас самих та у церковній громаді назагал.
Із кожною молитвою, кожним читанням Святого Письма та відвідуванням святих місць ми незамітно робимо ще один крок до святості. Цей крок стане замітним пізніше адже це також зауважать інші, наші ближні. Для них це буде ще одна спонука прагнути святості.
Чи потрібно показувати святість?
Хочемо ми цього чи не хочемо, але святість не приховаєш. Ісус виразно каже: Свічник ставлять на стіл, щоб іншим також було світло. Ті, хто пішов за Христом, наповнившись цим світлом, починає дарувати його іншим. Ось, так ця хвиля святості передається по людях. Все відбувається природно. Зворушуються серця одних, а на інших зупиняється.
“Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним. Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.”
Можемо це розуміти як пересторогу, а можемо прийняти як пророцтво, що має збутися  у цей час і у майбутньому.
А врешті бути святим – це повернути собі свою первинність
Термін святості мабуть з’явився тоді, коли виникла грішність. До гріха людина була святою по своїй природі. Від Святого вийшла і святим Духом була наповнена. Гріх прийшов пізніше і тому для нас є неприродно грішити. Від самої природи ми негативно реагуємо на зло. Та все ж із роками нас помаленьку вчать грішного життя: наші батьки, родичі, друзі, інші люди. Після усвідомлення нашого гріховного стану, ми навертаємося, тобто повертаємося до попереднього стану, перед гріхом. Кожна сповідь – це повернення до того стану, що був перед гріхом. Саме тому глибоке покаяння вважають цінним ліком, що зціляє навіть минуле людини. Напрошується простий висновок: святість – це повернення того, що ми мали зберегти ціле життя.
Божа воля – святість ваша
Так каже апостол Павло у посланні до Галатів . Так він відповідає кожному із нас, коли ми хочемо взнати Божу волю щодо нас. Коли стоїмо перед вибором і хочемо пізнати Божу волю, то потрібно добре проаналізувати, що із цих запропонованих речей нас буде вести до святості?
Все, що здобудемо на цій землі, все залишимо на ній, а у вічність із собою візьмемо нашу душу: святу або грішну.