Дорогі браття і сестри, після роздумів про чудо помноження хлібів ми маємо знову євангельску історію про чудо описане в Євангелії від Матея 14:22-33. Ісус йде по хвилях до апостолів.
Він в явний спосіб показує свою Божественну природу і те, що вище законів природиь. Це чудо ще більше розуміється в контексті того, що Спаситель залишився на березі, бо ще мав послужити людям та апостолів було шкода, бо були втомлені, тому відпустив їх. Подивляємо велич Божого милосердя до людей юк до не знайомих, та і до найближчих. Це великий приклад жертвенності.
Тепер розуміємо, що чудо ходження по морю не було показовим явищем, як ми кажемо по-сучасному “піаром”, а це була необхідність, щоб допомогти потребуючим людям і добратися до своїх помічників. Мабуть тому, таке надзвичайне явище більше не повторилось зі сторони Ісуса, а от Петро мабуть зовсім по-іншому сприйняв цей випадок.
Початківець віри влаштував випробування Христу:

 “Аж тут Петро озвавсь до нього й каже: “Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе!” . “Підійди!” – сказав Ісус.І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і підійшов до Ісуса; “

Для Христа це не було важко, а для Петра це стало справжнім уроком, що чудо – це не самонавіювання, це не ілюзія, чи захоплення якимось явищем. Боже чудо – це вияв Божого милосердя до людини, і скільки людина буде довіряти Богу і тримати цей зв’язок, стільки і буде виявлятися чудесність.
На жаль інколи люди сприймають Бога як початок в чудесності, а далі роблять вигляд, що це все їхня заслуга.Забувають за Бога, за те, що просили і отримали і, коли відвертаються від Бога, подібно до Петра. Апостол відвернувся зі страху пер хвилями і почав потопати, адже сумніви почали нищити довіру до Божої благодаті.  Так і мало вірні люди зі страху, чи з інших причин, відходять від Божої благодаті і починають “потопати”.  Бог поважає вибір людини і чекає, щоб подати руку допомоги, подібно до Христа.
Тому у наших проханнях до Бога ми не маємо ставитися до Нього як до “Податківця”, що збирає якусь данину: Поставили свічку, зробили пожертву, відмовили молитву і т.д. і на цьому кінець.
Для Бога є важливо мати єдність з людиною.
Він наш Батько, який хоче рідних відносин як між Батьком і дитиною, хоче опікуватися нами як над Своїми дітьми, а не виконувати наші капризи і забаганки, в яким мав би доказувати Свою Любов.
Чудесне наше життя, наповнене різними чудами, про які колись просили ми чи хтось інший. Вони стаються, інколи їх немає… чому? Може тому, що ми самі відвертаємось від “Подателя всякого добра”? І вже коли відвернулись, то чомусь не схиляємо свою голову в покаянні і не простягаємо нашої руки, прохаючи про порятунок. Може зараз у цю мить, ми зуміємо схилити свою голову і сказати: “Господи, рятуй мене!”
Починаємо з Богом і продовжуємо з Ним. Дійсно є багато причин відволіктися, забути за Бога: страх, слава, захоплення, заклопотання і т.д. але для нас це буде крок до знищення чуда… і ми почнем втрачати…потопати у відчаю та журбі…
Єдиним варіантом залишається простягнути руки до Бога і відновити довіру… І буде ще одне чудо…

Ісус же притьмом простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: “Маловіре; чого засумнівався?” ³²  І як увійшли до човна, вітер ущух.