Син зауважив як батько залишав гроші у кишені своїх штанів, які вішав на вішалці в коридорі. Це була невелика сума, але все ж це були гроші. Коли батько йшов на відпочинок, то син тихо підходив до вішалки і крав кілька монет. Це повторювалось кілька раз. З кожним разом син ставав все мужнішим і професійнішим. Він навіть увійшов в азарт.
Батько спочатку нічого не підозрював, але з часом випадково зауважив, що із сином відбувається щось дивне. Син приховував погляд і вже не відчувалось тої щирості, що була раніше. По скорому стало замітно як дрібні копійти систематично пропадають. Батько все зрозумів: син краде гроші у батька. Це його спочатку збентежило і в якісь мірі дуже рознервувало, від такого невдячного вчинку.
Коли прийшла хвилина спокою, тоді прийшов спогад останньої події, яка трапилась в магазині. Він був разом із сином у відділі дитячих ігор. Син зауважив цікаву забавку і попросив, щоб батько йому її купив. Батько того разу був не в настрої і дуже різко відмовив сину. Звичайно, що веселий настрій хлопчини зник, але залишилась мрія мати ту забавку.
Та не була проблема в тому, що батько не купив того, що хотів син. Проблема сталась в тому, що син відчув недовіру від батька. Мовляв: ти нічого не розумієш, ти вже маєш вирости, а на рахунку тепер кожна копійка.
Хлопчина, нехотячи, вийшов з магазину і пропрямував додому. Він, йдучи по дорозі дивився тільки вниз з думкою, що може найде якийсь гріш. Гріш знайшовся, але не на дорозі…
Коли рушиться довіра, тоді рушиться невидимий зв’язок єдності і взаємного добра. Людина закриває двері свого серця і залишається наодинці із своєю трудністю. Не завжди вона приймає у той час мудрі рішення… це “рішення розпачу”.
Пройде ще багато часу аж поки відновиться цей зв’язок, який за гроші не купиш, але втратити його можна за кілька гривнів …, або за кілька недоказаних слів … , або за кілька незнайдених хвилин уваги …, або …
Повернути довіру важко, значно лекше її втратити. Це є нелегкою справою не лише для того хто її втратив. Людина, якій причинили біль теж не хоче замикатися від інших, та боїться знову обпектися,тому страждають двоє. Прощення є справою трьох: кривдника, кого скривдили і Господа. Коли є якийсь вчинок, що руйнує довіру, ми, часто, наче прощаємо, і знову усе добре. Та це не завжди так, часто рана на серці залишається і довіряти цій людині ми боїмося. Що є неможливим у людини – є можливим у Бога. Щоб простити треба молитись, і щоб простили теж треба молитись. Лише в цьому випадку образа повністю відходить.
в мене в дитинстві була та ж історія.тільки гроші були паперові.. я вже давно є батьком,але згадую цю провину і жалію за цей вчинок! я неможу зрозуміти,що я тоді думав!? невже я наївно думав що кража не виявиться?.батько не сварив,хоч я і збрехав ,що гроші не брав…