Вступні роздуми:
Євангелія від Марка (Мр. 9, 17-31.)нам оповідає про неуспіх апостолів, коли вони не змогли допомогти біснуватому юнаку. Батько юнака підійшов до Учителя і поскаржився на безсилля учнів. Ісус не приховує свого жалю через маловірство, адже час страждань, смерті і воскресіння приближався, а формація апостолів так видається ще не завершена. Учитель спочатку звертає увагу на батька і на його віру, а потім виправляє невдачу апостолів. Юнак звільняється від злого духа. Це все відбувається на очах учнів. Вони згодом у домі та насамоті запитуються: “Чому ми не могли його вигнати?”
Вражає те, що у Євангелії не приховано невдачу учнів і водночас показано, що потрібно робити у такий делікатний час невдачі: важливо не приховувати помилок і не закриватись у собі. Важливо далі залишитися відкритими і далі бути з Учителем. Учитель не відкине, прийме тебе таким який ти є, допоможе.
Не випадково після цього Ісус знову обʼявив їм про свої страждання, про час своєї прослави на хресті, про свідчення своєї любові, дає немов натяк: я вам далі довіряю.
У нашому духовному житті і у служінні в Церкві ми також можемо мати різні труднощі, невдачі, дехто може навіть скаржитись на нас, виявляти наші немочі i недоліки перед іншими. Служіння людям інколи буде без найменшої вдячності, а деколи з великою критикою та доріканням. Що тоді робити? Залишити все і закритись у своєму розчаруванні?
А якщо поглянемо на це, що це може бути частина нашої духовної формації. У Євангелії нічого не приховували і не ідеалізували, але показували, як Господь далі продовжував піклуватися своїми учнями. Важливо не бути закритими.
Господь через різні труднощі дає нам великий досвід. Він інколи допускає наші помилки, щоб ми прожили не тільки успішне життя, але також, щоб відчули невдачі. Щоб не зупинялись через них, бо Господь це все може вивести до кращого, адже останнє слово завжди за Господом.
Завдання:
Пригадаймо тих осіб, котрі нам подали добрий приклад визнання своїх немочей і водночас відкритості до діяння Бога.
Пригадаймо конкретні історії життя, коли ми саме відчули нашу неміч, невдачу і чи змогли відкритися на Божу допомогу? А що сталось потім з вами? Як цей досвід вплинув на вашу духовну формацію?
Поділімось досвідом як ми переживаємо труднощі, невдачі, неуспіхи і як їх представляємо перед нашим Христом – Учителем?
На вашу думку, чи у нашому храмі, у нашій спільноті людина із труднощами отримує належну допомогу? Що ми можемо покращити, щоб допомогти людині, щоб вона не залишилась у пригніченому стані, у безнадії, відчаю, безвірʼї, а навпаки ставала зрілою у вірі?