Колись мені сказали, що не можна молитись перед іконами, бо це матерія, тобто творіння людських рук, а людина не може молитися до когось чи до чогось.
І коли завели у великий зал, де не було жодної ікони, але було багато людей то, почавши молитву, зауважив, що дивлюся на людей, які були на сцені. Пригадав, що не можна молитися до людей і я закрив очі. Але і тут в моїй уяві постали різні образи людей, речей, дивні ситуації.
Була безвихідь: образи людей чи речей були завжди чи то на яву, чи то в уяві.
Вернувся додому, почав думати і всі мої думки супроводжувалися уявою. Неможливо думати і не уявляти, говорити і не думати. Отже, це є наша природа. Ми духовне вкладаємо у матеріальне, щоб матеріальне допомагало осягнути духовне.
Прикро стає за тих духовних наставників, котрі забрали ікони, знищили почуття святості до приміщення, не навчили із пошаною ставитися до святих книг, виявляти свої почуття через поцілунок і дотик. Обмежили пізнання Бога і Його присутність, доказуючи уривками його ж Божественного Слова. Хто ти людино, що займаєшся мудруваннями і тлумаченням Божественного, що обмежуєш дію Божої сили і вводиш в блуд інших.
Схили свою голову перед кожною святою річчю і прослав Бога у Дусі і в правді, а не в зарозумілості правоти людської. Прислухайся до голосу Бога, котрий промовляє у душі твоїй: “Будь святий, бо Я Святий”.
Освячуйся сам/сама і все, що довкола тебе нехай освячується. Хай цілий світ освятиться во славу Бога нашого. І хай кожна матеріальна річ, буде нам на освячення і буде наповнена відчуттям присутності Бога, котрий все створив і всім управляє.
Незрозуміло мені, чому ці духовні наставники замість ікон залишили себе на сцені, заповнили собою час служіння. Чому у розмові ім’я їхнє викликає захоплення у їхніх послідовників? Книжки їхні прикрашенні фотографіями також їхніми.
Цікаво чи вони також на ці зауваги найдуть цитати із Божого слова, тикаючи перед ніс пошарпаною книжкою, покресленою із судженням, що важливіше чи цікавіше?
Цікаво чи вони також нищать свій одяг, чи фотографії своїх рідних і дорогих осіб?
Мабуть до паспорта і чи чекової книжки ставляться із більшою обережністю.
Простіть мені, друзі-протестанти, якщо цим сколихнув ваше серце і можливо посіяв цим неспокій… Переконаний, що ви і на це найдете кілька цитат із Євангелії, щоб у черговий раз закинути Традиційним церквам, які прийняли і підтвердили ці Святі Тексти.
Слово символ – означає з герцької – “той, що поєднує”. Ікона є повна символів, вона поєднує віруючу людину із Богом.
Колись люди були неписемні, тому ікона, повна символів, була живою книжкою і несла у собі живе Боже передання.
Якийсь чоловік, мабуть дуже розумний, у століттях писемності легко накинув думку, про знищення ікон. Йому повірили…
Якщо люди знову підуть на таку провокацію, то у світі кібернетики черга за знищенням буде за друкованим Божим словом. І цьому теж повірять?…
Ікони для концентрування уваги – це дуже добре. Але коли іконки – це амулети, такі собі маленькі затерті клаптики, які носять в гаманцях “щоб гроші водилися”, це по-моєму жахливо – справжній фетишизм. Зізнаюсь, моя церква (приміщення) поки що не розмальована, у ній лише три ікони, вона біла і чиста і в ній мені дуже добре і чесно-кажучи мені не хочетілося б, щоб її розмальовували… мені і катедра не розмальованою більше подобалась… і це не лише моя думка… потрібно бути Анрієм Рубльовим, щоб намалювати Трійцю…
Найкраща, жива, вiчна iкона-образ, коли ти носиш в серцi, не згорить, не вицвiте, нiхто не забере, не вкраде, не осудить – це образ Доброти, Любовi, Mиру i ….ПЛОДIВ ДУХА СВЯТОГО.АМIНЬ.Гал.6:22. Мир вам усiм у ХРИСТI! Aмiнь.
Для мене ікона – це є нагадування, як фотографія.
От у мене на поличці стоїть фото моєї сестрички, яка померла – коли дивлюся на нього – пригадую про неї, на душі стає тепло і затишно…
Так і ікона – дивлюся і в часі дня коли заклопотаний і забіганий, і зовсім не має часу – гляну і вона мене вихоплює з цього вихору життя і нагадує про Того хто на ній зображений і те чого Він навчав, його любов і Його страждання і воскресіння …
Зауважу: Я не проти любих символiв, якi собi придумуе людина для себе, iй так вигiдно i вона так поступае.Це дiло кожного. Слово “образ” означае: зразок з оригiналу, образець або вiдбиток(вiдпечаток). Як ми можемо створити оригiнал?, коли ми його вiдбиток?(за образом Нашим, за подобою Нашою). Чи може вiдбиток створити оригiнал? Чи може син народити копiю свого батька? – нi, витесати?, намалювати?. Якщо так, то це всього навсього копiя.А копiя -ми. Цe все залежить вiд рiвня думки, на якому ти стоiш. Iсторiя церкви говорить, до 3-го ст., не поклонялись i не обожествляли зображень, за виключенням iдольських. Апостольська Церква цього не робила, тим бiльше заборонялось.При владi Констянтина в 325р. на Нiкейському Соборi було вроваджено( в складi 20 канонiв).Xто не пiдписав iх засудили i назвали eритиками i сектантами. Подробнiше в Iсторii Церкви.
“Освячуйся сам/сама і все, що довкола тебе”. Що маєте на увазі. кажучи: “Освячуй …все, що довкола тебе”? Як це?
Освячуються ті -“мудрі які набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями” (Єв. Мт. 25:4) іншими словами це Невіста Ісуса Христа. І ще:”…не перекручуючи Божого Слова, …2 Кор.4:2, ” Ми ж відкритим обличчям, як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього.” 2 Кор.3:18.
Во время Божественной литургии, я стою напротив образа Иисуса Христа. Всю службу я смотрю на него и боюсь отвернуть от него свой взгляд . Иногда, в памяти вырастает образ Иисуса нерукотворной иконы, чудесные явления Божьей матери и икон с ее изображением, людям, на конкретных местах. И мои чувства переполняются от мысли, что и я сопричастна к этим чудесам. Ведь я стою перед иконой сына Божьего. Я освячиваю себя участием в службе, я радуюсь, что не упустила момент в моей жизни, прийти к Богу. Да, Бог со мной каждый день, каждую минуту, но во время службы, мы особенно близки. Я слушаю проповеди священника, я славлю Бога, Божую матерь, я молюсь за близких, родных, за нашу церковь и за наш народ. В этой обстановке, глядя на иконы, вижу живой образ таких близких и в тоже время, таких далеких людей. Во время молитвы, я вся там, во Вышних. Заканчивается служба, а мне хочется пребывать все в том же состояния -божественного вдохновения. Вглядываясь в образ, вижу глаза Иисуса, его рот, руки, одеяние. Иногда, кажется, что вижу его дыхание. Есть много свидетельств о чудотворных иконах. Обряд окуривания церкви, окуривания всех икон и предметов для причастия, окуривание прихожан, очищает нас от всякой скверны. Только нам самим, надо бы приложить все усилия, чтоб очиститься изнутри.Нам надо больше внимать уроки через проповедь священника, читать больше духовной литературы, учиться жить в мире со всеми, кто нас окружает, научится быть покорными. И прежде, чем учить кого-то, надо научиться самому. Советы давать легко, а вот выполнять просьбу или поручения, увы… Тот, кто хочет освятить себя, стремится к святости. Тот, кто считает, что это не постижимо, далек от истины.