Матея 25, 14-30

Сьогоднішня історія про таланти для нас може видатися дивною після минулої неділі, яка дуже наголошувала на Любові! Як знаємо із листів апостолів: де страх, там нема лювові. Тоді, як же це зрозуміти?Також вартує визнати, що найстрашнішою людиною є безстрашна людина. І пояснення цьому дуже просте: така людина здатна на все, навіть на злий вчинок, і ніщо її не зупинить. У цьому і є найбільша небезпека.
І знову є цікава деталь. У Святому Письмі згадується, що даром Святого Духа є Страх Божий. Отже, як же тоді поєднати страх із любов’ю?
Відповідь на це дає сама притча про таланти.

1. Спочатку хочу лише зауважити, що чоловік із страху нічого не зробив із цими грішми. Отже, існує страх, котрий не дозволяє людині робити – його назвемо егоїстичний, бо у той момент людина думає тільки за себе. А це надмірні переживання за своє майбутнє, про невдалі наслідки і т.д. Цей страх є панічним. Він блокує людину і не дає їй зробити крок до змін. Такій людині є добре так, як є і більшого вона нехоче.
Егоїстичний страх руйнує нашу довіру до Бога, а скріплює фальшиве переконання у тому, що Бог вимагає у людини більше, ніж вона може. Таким чином людина робить велику відстань між собою і Богом, зводиться лише до формальних відносин із Творцем.
У той час, коли інші працювали, той заляканий нічого не робив. Іншими словами не приносив користі іншим та собі, а потім всю вину зіпхнув на «страшного господаря», кажуши, що його боявся.
Таким чином напрошується простий висновок: він більше переживав за себе ніж за те, щоб принести користь. Більше думав про негативне, ніж про позитивне.

2. У нашому житті ми повинні мати Божий страх. Тобто Страх Обережності. Коли ми обережні, ми стаємо більше уважні до всього, а не тільки до себе, як це було у першому випадку. Людина обережна не є зухвалою і зверхньою. Вона є покірною, бо чутливо ставиться до всього, що є навкола Людина, котра має Божий страх дійсно має страх, але цей страх є того, щоб не втратити Бога, не втратити поваги до Нього.
Ті, котрі помножили дари мали цей страх поваги до свого господаря. Дивно сталось те, що все здобуте господар зашив кожному. Ніби всі старались для пана, а все залишилось їм самим. Єдин, хто втратив все те, що мав – це той, котрий замкнувся у собі і був байдужим до завдання даного його господарем.

3. У нашому житті ми повинні пам’ятати завжди цю істрорію, яку тепер можемо назвати «Про лінивого слугу». Особливо перед тим, як зробити вибір: відкинути поклик Бога робити добро чи ризикнути, щоб помноживати Божу ласку, котра є всередині нас.
Не біймося ризикувати тими талантами, можливостями, що маємо від Бога. У кожному випадку все залишиться для нас … хіба, якщо хтось впаде в егоїстичний страх, і тоді він вратить і те, що мав.