Дорогі браття і сестри у Христі, радість, якою наповнюємось від зустрічі із живим Богом, Воскреслим Христом, може стати діяльною радістю, тобто такою, яка надихає нас стати радісними свідками для інших. Але що робити, коли нас пригінічують різні труднощі і забирають від нас геть стан духовної радості? Що робити, коли деякі проблеми далі тягнуться роками не вирішуються?
Перше, що спадає на думку, що “тут щось не так”! І якщо далі так продовжувати, то чи щось само зміниться?
В історії, яку читаємо в Євангелії від Йоана (Йо. 5, 1-15), згадуємо про святе місце, яке збирало різних людей, а особливо потребуючих, які мали різні труднощі. Ці люди приходили із надією, що можуть отримати допомогу. Але, як дізнаємось не всі отримували цю допомогу.
Щось подібного стається і сьогодні. Багато людей далі мають труднощі і багато шукають допомоги у святих місцях. Довіряти Богу – було і залишаться пріоритетом серед людей, навіть якщо є різні переконання, ідеї і навіть протирічʼя. Тому святі місця збирають всіх і віруючих, і невіруючих.
Ця історія нам звертає увагу на одного особливо чоловіка.
“Був там один чоловік, що нездужав тридцять вісім років”. Через 38 років, його недуга відійшла від нього і це сталось не так, як він очікував, що хтось зможе допомогти, але через те, що послухав Божий голос, довірився Йому і доклав зусилля.
Без слухання, довіри і особистих зусиль – він далі би лежав і очікував. Але віра – це не тільки чекати і заспокоювати себе “якось буде”. Це чекати і бути відритим на зустріч з Богом і на переміни.
Хибна віра – це позбавлення своєї участі. Саме вона веде до кризи і до безвірʼя. Насправді ми розчаровуємось не в Бозі, але у своїх хибних переконаннях, у своїх фантазіях і безвідповідальності. Ці кризи нам також служать, бо час до часу приходить думка від Святого Духа: “тут щось не так ! а якщо далі так продовжувати, то чи щось само зміниться?”
Ця історія з одного святого місця нас переносить у інше – у храм, де стається друга зустріч.
У храмі чоловік зустрічається знову з Ісусом і пізнає Його глибше. Вже не сперечається, не вигадує різні пояснення і оправдання. Слухає Його науку і повчання: “Оце ти видужав, не гріши ж більше, щоб що гірше тобі не сталось.”
Нам ясно не сказано про який саме гріх тут згадується і не вартує знати, але натяк, що кожен гріх погіршує наш стан – це факт.
І тому , коли нам стає гірше, маємо бути уважні, бо це не випадковість, а знак, що гріх продовжу впливати на наше життя.
Завершується історія неочікувано
“Чоловік пішов і оповів юдеям, що то Ісус оздоровив його. ”
Радість із зустріччю із Спасителем стає діяльною радістю, тобто такою, яка надихає нас стати радісними свідками для інших. Це стає запрошенням для інших спробувати самому послухати Божий голос, довіритися Йому і докласти зусилля.
Ось так, стається перехід вір кризи, до утвердження у вірі.