духовні роздуми
На свято Св.Миколая ми згадуємо важливість добрих діл. У цьому світі багатих і бідних, забезпечених і потребуючих без добра не може існувати добре життя як для одних, так і для інших. Кращі у матеріальному можуть багатіти в духовному, роблячи добро, а убогі в матеріальному можуть давати своє благословення тим, від кого отримають доброту. Одні без других зачерствіють – хто в надлишку, а хто в розпачі.
Робити добро – це користь не тільки для цього земського життя, це ще й пророцтво майбутнього
Вам подобається ваше життя? А цей світ? А суспільство, в якому ми живемо? Хочете, щоб жили інші так само ваші нащадки і наступні покоління?
Це суспільство, у якому ми живемо, створене людьми. Кожен з нас є частиною цього суспільства і кожен з нас бере участь у його створенні.
Звичайно, що є такі, котрі активні і є менш активні, або й байдужі, але кожен відповідає за те, що є зараз і те, що буде потім. Хочемо ми цього чи не хочемо, але так є!
Історія людства несе в собі пам’ять про різні зміни у суспільному ладі. Ці зміни робилися людьми і для людей, або задля іншої цілі, чи якоїсь ідеї. Деколи вони починались від однієї людини, а підтримували їх цілі маси людей. Читати далі І як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само
Привернути увагу на себе – це притаманно мабуть кожній жінці. Дехто пояснює це потребою, а хтось каже, що це слабість жіноча. Залишається проста правда, що жінка без уваги почуває себе погано, тому робить все, щоб на неї звернули таки увагу.
Одяг, поведінка, мовлення, жести і все інше, чим є жінка, часто використовуються, щоб підкреслити свою присутність у цьому багато чисельному суспільстві. Хтось хоче привернути на себе увагу, а хтось хоче лише нагадати про свою присутність. Це природно підкреслити своєю зовнішністю, своєю поведінкою свою особливість, не природно, що через страх, щоби не залишитися незауваженим чи забутим, людина йде на будь-які кроки. Читати далі Кожна хоче, щоб на неї звернули увагу, або про те: Чим Марія привернула увагу Бога?
“Біблія це – книга життя! – крикнув молодик до людей, – Без неї я не можу жити! Вона є зі мною завжди і я навіть не уявляю свого життя без цієї Книги книг”. Люди із захопленням слухали мужні слова молодого проповідника, котрий своїм життям звертав увагу на важливість мати і читати найважливішу книгу. Він потім часто згадував про те, що Слово Боже має бути живим і навіть цитував друковані букви, тикаючи пальцем на пошарпані сторінки. Слухаючи такі поучення, чомусь ростуть знання, а віра не народжується від такого слухання, адже віра – це тоді, коли чуєш серцем, зберігаєш у серці і переживаєш серцем. Читати далі Слово Боже: живе чи написане, або про школу віруючого серця
У місті Турині в Італії виставлено полотно Святої Плащаниці. Мільйони людей ідуть до цього храму, щоб зупинитися на кілька хвилин біля цього полотна. Люди приходять різні і поведінка різна також. Все стає зрозуміло навіть по тому як називають візит: хтось каже, що їде подивитися на плащаницю, хтось їде на поклоніння, хтось із цікавості, а хтось із обов’язку. Є ті, хто вірить у її надзвичайність, інші заперечують її автентичність. Є цікаві, котрі оглядають кожну затемнену пляму, стараючись щось знайоме побачити, інші немов байдужі до того, щоб щось побачити, бо закривають очі, натомість у них відкривається серце.
Підходять туристи фотографуються на пам’ять, щоб була згадка. Наближуються із трепетом духовні особи і вклоняються, щоб віддати належне і у своєму серці залишають на згадку незабутні пережиття.
Плащаниця – це відповідь і запитання.
Читати далі Плащаниця – німий свідок, що промовляє
