ВСТУПНІ РОЗДУМИ:
Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки (Лк. 15, 11-32.) ми читаємо притчу про батька і його двох синів. Ця розповідь розказує про епізод з життя цієї сімʼї, який може нагадати щось подібного , що сталось в житті кожного з нас. Складається враження, що цей уривок життя став основним у житті цієї сімʼї. Нам невідомо, що було раніше, але мабуть відсутність матері все ж внесла корективи у стосунках між ними. Першим, хто розриває тишу, буденність у стосунках – це молодший син. Він хотів перемін і був переконаний, що лише поза рідним домом, лише із чужими людьми можуть статись зміни в його житті. Це мабуть був його перший досвід бути поза домом. Досвід спочатку повний солодкості здійснення всяких бажань, але потім прийшла гіркота, усвідомлення помилки і відчуття своєї недостойности.
Як не дивно, але всі ці рішення він прийняв сам, без участі батька і брата. Вражає, що повертаючись, він вже не відчуває себе ні сином, ні братом, хоче бути слугою, щоб хоч якось врятувати своє життя.
Старший син, натомість продовжував своє звичне життя у домі. Чи він не хотів перемін? Як потім дізнаємось, що було бажання і відпочити з друзями, і повеселитись, але до конкретного діла не дійшло. І так би продовжувалось далі: день за днем, рік за роком, якби не сталось те, що зробив батько тоді, коли повернувся син. Батько перервав журбу і буденність – зробив свято. Батько забажав і зробив свято! Не шкодував нічого і водночас не змарнував добро на щось пусте: батько хотів показати радість і величину його любові.
Різні ситуації в нашому житті показують, що для Бога ти цінний, і показують, що не завжди той, хто завжди з тобою, є дійсно з тобою. Тому мабуть Господь дає нам свободу, щоб ми в різних обставинах пізнали: хто ми є і хто є інші, хто є Він?
Історія цієї сімʼї показує, що віддалення не є щось страшним, бо зберігається близькість серця. Але страшне виявляється тоді, коли люди живуть немов разом, але насправді один від одного далекі серцем.
Тому, важливо пам’ятати, що завжди повернешся туди, де було добре, де було відчутно любов і де тебе далі чекають, щоб виявити любов.
Ми спільнота любові?
Храм – це Дім Божий, де кожного разу зустрічаються ті, хто покидає Батька і ті, хто постійно біля Нього. Усі з різних причин приходять у храм і йдуть до Бога. Він всіх нас приймає, більше того виглядає нас здалека, виходить на зустріч. Бо Він наш батько, а ми Його діти. Він ніколи не забуде за нас, ніколи нас не відкине.
Але Небесний Отець не вдовольняється тим, що увага приділяється лише Йому. Він Бажає, щоб ми жили між собою в любові, щоб ми чекали один одного, виглядали один за одним, радувались зустрічі один із одним, щоб називали один одного братом/ сестрою, щоб були разом у різних ситуаціях.
Церква – це Божа родина, у якій є різні за віком, за вподобаннями та всім іншим, але всі ми об’єднані бажанням жити в домі Отця. Складається враження, що ми тут на землі приготовляємось жити разом у вічності, жити у любові.
У цій Божій родині може бути по-різному, як у тій історії, але все ж батько не відмовляється від свого задуму: щоб його дім був місцем, де люблять.
Синодальна Спільнота
Дорогі у Христі, ми продовжуємо жити “синодальною спільнотою” і продовжуємо наш шлях пізнання Божої волі щодо нашої церковної спільноти, духовної родини.Тепер ще більше усвідомлюємо нашу відповідальність за те, якою є наша спільнота.Тепер ми краще пізнали один одного і більше пізнали волю нашого небесного Отця щодо нашої спільноти.
Тепер, пізнаючи, ми можемо стати ближчими один до одного, або ж далі тримати велику відстань між собою.
На завершенні історії вражає поведінка батька, коли каже: “Однак слід було ….”
Він не оправдовує молодшого сина, не входить у суперечку із старшим, бо все і так зрозуміло, але Він не відмовляється від свого задуму, тобто – цей дім був і залишиться місцем любові для всіх: достойних і недостойних, Його любов залишається незмінною.
ЗАВДАННЯ:
- Храм стоїть незмінно, бо це будівля, але люди наповнюють його різні, бо це люди!
А якими є люди у нашому храмі, яку ми творимо атмосферу спільного життя?
Хочеться приходити тільки до храму, чи ще хочеться прийти і до тих, хто приходить до храму? По якій поведінці це можна зауважити? - У кожного мабуть був період, коли було “віддалення” від Бога, від спільноти. А яким було “повернення”? Чи було пережиття, що тебе тут чекали, виглядали за тобою і радувались твоїм поверненням? Якщо ж ні, то: чого ви очікували? Як би хотіли, щоб до вас поставились? А може ви “зустріли” когось?
- На Вашу думку: як слід покращити наші стосунки у нашій церкві? Що може нас ще більше обʼєднати, щоб кожен відчув атмосферу любові: у час Богослужень, творення добрих діл, спільного відпочинку?
ЗАВЕРШАЛЬНА МОЛИТВА:
Боже, ми дякуємо Тобі за Сина Ісуса Христа, який обʼявив Тебе як доброго Батька. Батька, котрий любить нас, Своїх дітей, і хоче, щоб ми жили в любові між собою.
Прости, що не завжди змогли назвати один одного братом/сестрою, що не завжди пам’ятали один за одного, що не завжди приймали один одного з любов’ю.
Інколи ми відвертались також від Тебе і не відповідали обіймами на Твої обійми, інколи закривались у своїх образах, у своїх невдачах і зупиняли Твою любов.
Але тепер просимо торкнись Своєю любов’ю наших сердець, огорни кожного Своїми обіймами і промов до кожного Своє батьківське Слово, бо так треба було і так треба, щоб далі було, бо так Отче, так Тобі вподобалось, щоб ми всі жили у любові. Амінь.