Дорогі браття і сестри, у цей пасхальний час згадка про розмову між Ісусом та жінкою-Самарянкою нагадує нам простий людський процес, який називаємо “Спілкування”. Читаючи уважно про цю подію, відчуваємо, що тут більше переважав монолог ніж діалог і це при тому, що вони говорили по черзі.
Як Ісус, так і жінка часто вживали ті самі слова , але вели свою тему розмови. Кожен з них вживав слова у своєму значенні. Так деколи є: люди говорять про одне і теж, але розуміють зовсім інше. Розмова не “клеїться”, стаються зайві непорозуміння і навіть сварка.
Господь говорив про духовне життя, а жінка схилялась до земського.
Вживали у розмові ті самі слова: джерело, вода та інше, але вкладали у них різні значення. Розуміння до жінки приходить пізніше: через слухання та роздумування над сказаним.
У нашому духовному житті ми також хочемо багато розказати Богу своїх думок, переконань. Коли говоримо на тему “Життя”, краще все ж таки спочатку послухати Його.
Буває так, що ми не розуміємо, що Бог хоче нам сказати .
Це не тому, що Він говорить до нас незрозумілою мовою. А може це ми хочемо Його розуміти так, як ми хочемо?
Часто думаємо, що вирішенням наших проблем є у матеріальному і ця розв’язка ніколи не вичерпується, бо після одного приходить інше. Чи цьому прийде колись кінець?
“ П’ятьох бо мала єси чоловіків, …”, а скільки би їх ще могло бути? І ні один з них не був би її мужем. Чи є корінь проблеми в тому, що ти боїшся одинокості? Може ти не ціниш те, що маєш вже? Шукаєш і ніколи не знаходиш твоє, чому? Все тобі не так, не до вподоби тобі те, що ти робиш, а що тоді має бути взамін? Мрії, які постійно змінюються? Непостійність твоїх думок?
«То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.»
Чи часом ми не є тими, що подібні до цієї жінки, коли показуємо себе перед Богом мудрим і всезнаючим? Потім соромимося, бо вжитті нічого не змінюється… Вартує?
Джерелом правди є Христос. Йому і довіряймо, Його слухаймо, від Нього поучаймося. Будемо щасливі і перемінені, як та жінка, навіть покличемо інших…
Как трудна дорога к Богу. Сколько сомнения и страха, неверия и недоверия в нас к Всевышнему , когда мы стоим в начале этого пути. Сколько вопросов возникает, на которые хочется найти ответ. Но, стоит поверить в Бога всем сердцем, всей душой, довериться Ему всецело и жизнь становится совершенно другой. Мы меняемся. Мы обретаем уверенность, исчезает чувство страха и сомнения, потомучто с нами Бог. Эти перемены видят наши близкие и друзья, они тянутся к нам. Но есть и такие, которые отходят от нас. И снова становимся беспомощными, теряя близкую подругу или друга, не находим нужных слов. В такие моменты обращаюсь к Богу и Богородице и прошу их простить нас , за наше непонимание, за нашу гордыню, за наше высокомерие и эгоизм. И как мало смирения в нас.